Ось і закінчилася моя чергова поїздка до казкового міста левів.
Емоції переповнюють моє серце,мою душу. Що може бути прекрасніше ніж зустріч з друзями, побратимами. Ми всі так чекали на цю подію. Кожна моя поїздка розпочинається з відвідування Військово-медичного клінічного центру Західного регіону. Це вже стало доброю традицією. Ось і цього разу я мала змогу з допомогою небайдужих малинчан передати смаколики нашим хлопцям, які мужньо боролися захищаючи нашу Батьківщину. Тепер вони мужньо борються за своє життя в шпиталі.
Всім нам знайома історія бійця Філіпсонова Руслана. Малинчани дізнавшись про його важке поранення протягнули йому руку допомоги. Перша моя зустріч з ним відбулася в Головному військово-клінічному шпиталі м.Києва. Я пропущу те, що ми тоді побачили,в якому він був стані... П'ятдесят дві операціїї вже позаду, важка та довга реабілітація. І ось переді мною ще зовсім молодий хлопчина, усміхнений, сповнений надій та мрій — мій Русланчик! Як приємно бачити його усміхнені очі,щиру посмішку та такі сильні обійми!
Розмова пролетіла дуже швидко, нам бракувало слів,щоб висловити свої емоції. Коли я вийшла з шпиталю,ще довго прокручувала в голові його слова: "А хто як не ми?" І ще раз переконалася,що незважаючи ні на що ми все робимо правильно,тому що ми всі є діти нашої землі,нашої України!
Дякую всім,хто долучився до моєї поїздки, а саме: колективу садочку "Ялинка", МРБО "Захист дітей Чорнобиля", Кучинському С.І., ПП Грекову В., народному депутату Дзюблику П.В., Загоровському І.
Тетяна ЛЕВКОВА
Залиште коментар