Українська хата — це символ України.
Нещодавно ми мали чудову нагоду помандрувати у давню українську хату. Таку можливість нам надали сестри Галина та Надія Романчуки із маленького поліського села Савлуки Малинського району. Сім останніх років вони присвятили відродженню дорогоцінної частинки нашої історії, повернули до життя родинне гніздо, рідну батьківську хату. Що приємно дивує, жінки не мають ніякого відношення до культури чи музейної справи. Надія працювала в ЖЕКУ в Києві, а Надія в гуртожитку ПТУ в Малині. Коли почали цю справу, син Олексій, за фахом історик, зайнявся вивченням етнографії поліщуків, їх традицій, побуту, ремесел, одягу, старожитностностей. За цей час зібрали десятки дивовижних речей(!!!), серед яких — ікони, вишиті рушники, домоткані доріжки, різноманітне українське вбрання, меблі, серед яких мисник, лавки, ліжка, скрині, дитяча люлька та інші предмети побуту. Білі стіни і сволока, прикрашені старовинними рушниками, різноманітними вінками, над піччю бантина з кукурудзою, цибулею, відро на гаку, у сінях ярмо, в яке запрягали волів, а вся степка заповнена різними старожитностями. Центральне місце кімнати займає домашній іконостас. Вся атмосфера хати повертає відвідувачів у давні часи, часи наших пращурів. Всі ці пам’ятки допоможуть вам повернутися у минуле та проникнутись традиціями українського народного життя.
На відкриття батьківської хати завітали Ніна Матвієнко, співачка, народна артистка України та Петро Гончар, директор Національного центру народної культури «Музей івана Гончара». Вони були в захваті від побаченого, від зустрічі з старожилами села, які співали народних пісень(між іншим пан Петро визвався ще приїхати через певний час, щоб записати старовинні пісні у їх виконанні). Ніна Митрофанівна співала разом з усіма.
Вони дякували безмежно за таку важливу і потрібну роботу, за теплий прийом. Говорили, що такого духу українства вони не відчували ніде.
Не дарма, етнограф Василь Скуратівський(до речі, який народився за декілька кілометрів від Савлуків) писав «Ще живе дух нашого нашого народу, ще зберігається пам’ять про багатовікову історію. А Полісся, я авторитетно стверджую, бо ж бував в усіх куточках України, найунікальніший регіон. І я тішуся тим, що це на моїй рідній древлянській землі».
Під час цієї поїздки я думала про наш борг - борг пам'яті перед багатьма шляхетними за духом українськими родами. Дуже тішить, що є люди, які віддали цей борг сповна, які відродження родинного дому вважають для себе справою честі - це пані Галина та Надія Романчуки. Які хочуть сказати українцям: пам'ятайте своє коріння, виховуйте у молоді почуття патріотизму, любові до народних духовних джерел. Не цурайтеся своїх коренів, своїх традицій, своєї мови, своїх пісень. І тоді не розірветься зв'язок поколінь, і буде жити Україна.
Разом із пам'яттю до нас повертається національна гідність, гордість і сила... Національне відродження України - наш святий обов'язок перед наступними поколіннями.
За матеріалами зі сторінки Фейсбук БібліоМалин.