Рок-гурт «Веремій» за 15 років свого існування вже встиг зайняти свою нішу в музичному просторі України. На його рахунку три повноцінні альбоми — «Там, де сонце встає…», «Вільна земля», «Доки є крила», декілька кліпів на пісні гурту, численні виступи на музичних фестивалях, таких, як «Західфест», «Бандерштат», «Трипільске коло», Антонич-фест». А найголовніше любов і повага своєї аудиторії, яка слухає і здатна сприймати якісну українську музику. Сьогодні «Веремій» — це семеро музикантів, серед яких й уродженець Малина, флейтист Роман Квятковський.
Нам випала нагода поспілкуватися з фронтменом гурту Віталієм Калініченком. Отож, про творчість гурту, про Володимира Івасюка, Кузьму Скрябіна, квоти на україномовну музику, український медіа-простір, якісну музику, політику та інше далі в нашій розмові.
«Мене завжди хвилювало, чому люди живучи в Україні, не цікавляться історією своєї держави»
— Віталію, з чого розпочинався гурт «Веремій»?
— Важко однозначно сказати, з чого він розпочинався. Можливо, він розпочався із часу, а точніше в 2002–му році, коли я почав писати музику, коли зібрав перших однодумців. Ми зібралися з трьома-чотирма акустичними гітарами в когось із хлопців удома, почали імпровізувати. То, на мою думку, і був перший паросток гурту «Веремій». Ідеологія, система координат гурту зародилася саме тоді.
— Ви розпочали працювати у такому оригінальному стилі, як melodic-heavy-folk. Можете коротко охарактеризувати його. Наскільки він розвинений в Україні?
— В Україні він узагалі не розвинений. Ми хотіли створити щось нове, оригінальне. Таке прагнення притаманне всім молодим музикантам, які хочуть перевернути весь світ. Після закінчення університету у мене накопичилося велика кількість ідей, думок, які я хотів втілити в піснях. Тоді я перебув у такому своєрідному україноцентричному патріотичному оточенні молоді. Це надихнуло мене створювати самодостатню українську музику, засновану на народних мотивах. Чому heavy? На той час я дуже захоплювався heavy-музикою.
— У вашій, принаймні, ранній творчості є пісні патріотичної й історичної тематики, як от «Пісня про Ігорів похід», «Сповідь розстріляних душ», присвячена полеглим Героям Крут. Можна говорити про певний просвітницький елемент у вашій творчості?
— Власне, так. Зараз рідко хто звертається до історичних тем у своїй творчості. Хочеться не просто описати емоції, стан, переживання, а й донести до слухача якусь інформацію. Хоча насправді це й мало кому потрібне. Люди в сучасному динамічному світі хочуть отримувати легку інформацію, щоб музика розслабляла, відволікала від проблем. Тому створювати музику з просвітницьким елементом — невдячна справа. Я завжди цікавився історією, особливо малорозкритими її сторінками, які мені болять, і до яких молодь байдужа. Якщо ми зараз вийдемо на вулицю і запитаємо будь-яку людину нашого віку, що вона знає, наприклад, про трагедію Крут, один з десяти, можливо, щось і скаже. Мене завжди хвилювало, чому люди живучи в Україні, не цікавляться темами історії своєї держави. Тому в мене і народжувалися такі пісні, в яких піднімалися історичні теми. Тому дійсно просвітницький елемент властивий нашій творчості, певною мірою і нашій сучасній творчості, просто зараз ми піднімаємо інші теми.
«Наша оригінальність у тому, що ми чесні»
— Починаючи з вашого останнього альбому «Доки є крила», тематика пісень гурту змінилася, зокрема стала більш сучасною. Це швидше прагнення змінити тематику групи, чи намагання вийти на більш широку публіку?
— Тут існує суміш факторів. Якби ми дуже хотіли охопити нашою творчістю якомога більшу кількість слухачів, ми відразу почали б писати не пісні на історичні теми, а якісь «сопливі» речі. Ми завжди чесні, бо пишемо про те, що відчуваємо у певний період часу. Якщо щось відчуваємо в собі у певний момент часу, ми це осмислюємо, переживаємо в собі і виражаємо це в музиці. В останньому альбомі так само піднімаємо теми, які нас хвилювали. Це, в основному, інтимні теми, які нас хвилювали, і про які ми вирішили розповісти. Так народився альбом «Доки є крила».
— Не боїтеся втратити свою оригінальність?
— Наша оригінальність в тому, що ми чесні. Це є наша родзинка. Ми не дотримуємося певного музичного стилю. Сьогодні нас хвилює ось така тема, і ми її доносимо до слухача. Це наша рок-трибуна, де говоримо те, що думаємо, те, що нам наболіло. Якщо за нами пішли люди, які це пережили, яким також це наболіло — ми з ними на одній хвилі. Це і є наша публіка, гості на наших концертах. Якщо хтось сходить із нашої хвилі, перестає відчувати те, що ми відчуваємо, — це природний відбір. Значить, цю аудиторію ми втрачаємо і з’являється нова. Кожна наша пісня написана від душі. І, як на мене, ми робимо крок вперед.
— Сьогодні багато митців говорять про те, що Майдан 2013-2014 років дав для них новий творчий поштовх. Чи вплинув він на творчість гурту «Веремій»?
— Наш другий альбом «Вільна земля» створювався фактично у домайданний і післямайданний періоди. Тому і події Майдану відбилися на ньому. Це своєрідний універсальний альбом. Загалом, все, що відбувається навколо, безумовно, впливає на творчість.
— Окрім суто музичної діяльності минулого року ви ще й дебютували як режисер, творець кліпу на вашу пісню «Холодна вода». Розкажіть про концепцію цього кліпу.
— Я не скажу, напевно, більше, ніж при оприлюдненні цієї роботи. Я, по-перше, любитель американського стилю подачі матеріалу, коли картинка завжди динамічна. Хотілося показати динаміку сучасних відеоробіт, а саме динаміку картинки. Подібне в нас мало хто робить. По-друге, режисери, оператори, які навчалися у вишах, знімають кліпи за радянським зразком, коли картинка статична. Мені ж хотілося показати візуальну динаміку, яка співпадає з динамікою музики, те, що не завжди вдається отримати від режисерів. Відповідно, якщо довго не отримуєш від інших бажаного результату, починаєш творити це сам.
Хотілося показати й перепади різних людських емоцій. Глядач може реально вимкнути музику і просто захопитися картинкою. Я намагався показати в кліпі й приховані смисли. У кліпі є алюзії на події Майдану. Це каска, яку там носили хлопці, і з якої проростає дерево. Це ніби їхні мрії, сподівання, які проростають в нових людях, ідеях, підтримці їхньої справи. Тобто їхня справа продовжує жити. Це як приклад. Це і кадр із хрестиком на зів’ялому дереві — символ покинутої духовності. Там багато таких прихованих сенсів. Хочеться, щоб люди, переглядаючи кліп, відкривали для себе щось нове.
— Цікавий кадр з палаючою балалайкою…
— Цим мені хотілося показати актуальність війни з Росією, а також боротьбу культури, бо відомо, що балалайка — символ російської культури. Хоча кожен по-своєму може інтерпретувати цей кадр.
— Нещодавно відбулася прем’єра кліпу на пісню «Якщо йдеш». На відміну від попереднього, це вже цілісна історія. В одному з інтерв’ю ви говорили, що він був знятий у стилістиці фільмів Квентіна Тарантіно. Чому ви вирішили звернутися до стилю цього режисера?
— І не лише на нього, а й на режисера Гая Річі. Тут є кілька причин. По-перше, я поціновувач творчості цих двох режисерів. По-друге, в Україні ще ніхто не знімав відеоробіт в такому стилі. Плюс сценарій, який ми підібрали, максимально виражав ідею пісні. І хотілося б показати можливості українських режисерів, бо, як на мене, якість картинки досягає світового рівня, при цьому це все знято на Херсонщині.
«Для мене Кузьма Скрябін — символ сучасної української рок-музики»
— Ще у грудні минулого року розпочався концертний тур «V означає Веремій». Розкажіть трохи про нього. Він уже закінчився, чи ще продовжується?
— Зараз він, фактично, плавно переростає у фестивалі, бо вони для нас також дуже важливі і до них треба готуватися. Наш тур не закінчився, він ще продовжується. Ми вже виступили в Луцьку, Львові, Києві, Тернополі, Вінниці. Деякі міста ми вже об’їздили, в деяких ще будемо виступати. Фактично, це презентація нашого останнього альбому «Доки є крила».
— У доробку гурту є cover-версія пісні Володимира Івасюка «Мальви». В одному інтерв’ю ви говорили, що планували записати альбом на тему пісень Івасюка. Чим вас зацікавила його творчість?
— На мою думку, це один з найгеніальніших композиторів свого часу. Ті категорії мелодики, якими він мислив, заслуговують значно більшої уваги, ніж сьогодні приділяється, особливо молоддю. Зараз багатьом важко або неприйнятно слухати записи, які робилися у 60-70 роки, і вони важко сприймаються сучасним поколінням, яке вже адаптоване під якість сучасної музики. Хочеться деякі його твори, про які мало хто знає і які я вважаю геніальними, відтворити у новому світлі. Ця ідея нікуди не поділася, вона продовжує в мені жити. Однак після Майдану, коли іде війна, цей проект поки не на часі. Але ця ідея живе, і вона буде реалізована.
— На одній зі своїх сторінок у соцмережах ви цікаво описали свою зустріч з Кузьмою Скрябіним. У вашому доробку навіть є cover-версія його пісні «Най буде дощ». Розкажіть трохи про цю зустріч.
— На цій зустрічі ми фактично з ним познайомилися. До цього лише переписувалися. Це була нагода побачитися з ним наживо. На той час ми з нашим менеджером Сашком мали ділову зустріч з нашим sound-продюсером, який у той час мав також зустрітися і з Кузьмою. За щасливим збігом обставин ми познайомилися з Кузьмою. Розговорилися з ним, я дав йому послухати кавер на його пісню, він зацінив і йому одразу сподобалося. Я розумів, що її треба десь оприлюднювати, відповідно треба було передати авторські права, щоб він підписав деякі документи, але наша друга зустріч з ним так і не встигла відбутися.
Щоби описати його як людину, не вистачить і цілого інтерв’ю. Я, звичайно, не хочу нікого ідеалізувати, але для мене він символ сучасної української рок-музики, який надихав мене з дитинства.
— Автором переважної кількості пісень гурту є ви. Сьогодні багато музикантів пишуть і виконують музику на слова українських поетів, як, наприклад, «Сестри Тельнюк». Чи не виникало у вас бажання піти цим шляхом?
— Такі думки виникали, можливо, з часом я переспіваю з іншими гуртами, як я вже казав, твори Івасюка. Але братися за якихось потужних відомих поетів не наважуюся, бо боюся неправильно передати їхні емоції, стан, думки. Я не можу відчувати те, що відчували вони, бо все одно зроблю щось своє. У цьому, звичайно, є родзинка, щоб освіжити в пам’яті людей, по-новому прочитати відомого поета, але поки не наважуюся цього робити.
«Думаю, в нас «неформатним» є сам медіа-простір»
— Нещодавно, був прийнятий закон про введення квот для радіостанцій на обов’язкову частку української музики в ефірі. Чи почали частіше цікавитися творчістю гурту «Веремій» музичні редактори радіостанцій?
— По відсотках ситуація мала б змінитися, однак реально це не завжди так. Дуже довгий час музичні редактори не розуміли, як тепер їм бути з прийняттям цього закону. Їм не хотілося нічого міняти, втрачати своїх слухачів, бо виховувати нових важче. Тому вони почала давати в ефір більше пісень уже відомих виконавців. І таким чином вийшли на той відсоток, який потрібен. Хтось почав крутити більше української музики, для декого стало шоком, де брати нову музику, і вони почали крутити все підряд. У нас країна, в якій одна з найбільших кількостей як естрадних, так і рок-виконавців. Зрозуміло, є хороші і погані виконавці, і всі вони потрапляють в ефір. Має пройти час, щоб відбиралася саме якісна музика. Ті, хто раніше нас «крутили» і зараз продовжують це робити, тому з цим проблем немає. Ми продовжуємо писати музику, підлаштовуючись під вимоги радіостанцій, які вони ставлять до виконавців. Тому на нас поки це не вплинуло, але, думаю, в процесі має щось змінитися.
— Якщо загалом говорити про музику гурту, чи є вона «форматною» чи «неформатною» для сучасного медіа-простору?
— Думаю, в нас «неформатним» є сам медіа-простір. Тому говорити про неформатність музики, яку творять сучасні гурти або окремі виконавці, не доводиться, бо вони, в першу чергу, орієнтуються на кращі світові музичні зразки. Вони вже не можуть бути «неформатом». Це продовження попереднього питання — має минути ще багато часу, поки щось зміниться — коли почнуть приглядатися до нових виконавців, коли перестануть давати хабарі, аби потрапити в ефір, коли на рішення музичних редакторів перестане впливати участь виконавця у якомусь музичному шоу. Всьому свій час. Зміниться, можливо, керівництво радіостанцій, з’являться нові професіонали. В Україні ніде ж, до прикладу, не навчають музичних редакторів. Поки ж радіостанції намагаються балансувати між тими, хто цікавий, і тими, на кому можна заробити.
— Погодитесь, з моєю думкою, що в радіоефірі бракує якісної української музики?
— Її не те, що бракує. Вона просто не встигає проходити через радіоефір. Якісної української музики у нас достатньо, щоб заполонити радіопростір.
«Саме зараз можна побачити паростки нової сучасної української музики»
— Зауважив, що кожен співак, композитор, музикант по-своєму визначає, що таке якісна музика. Що ви вкладаєте в це поняття?
— Є свої канони музики, яка потрапляє в ефір. Наприклад, з якої секунди не можна, щоб починався куплет, який хронометраж пісні, яка тривалість приспіву. Є дуже багато різних деталей, які впливають на те, чи буде пісня хітом, чи це просто непогана пісня, яку можна взяти в ефір, чи це погана пісня. Загалом, музичні технології — це дуже глибока тема, і якісний музичний матеріал у межах цих координат і живе. Пояснити на словах, що таке якісна музика читачам, які не хочуть заглиблюватися у цю непросту тему, складно. Скажу так, коли якийсь виконавець працює дуже багато років, напрацьовуючи свій матеріал і орієнтуючись на визнаних світових виконавців, коли він намагається наздогнати, скопіювати його, то такий виконавець не може зробити щось погане. Це навіть технічно дуже складно, треба постаратися, щоб дійсно створити щось погане. Тому музичний матеріал, який подають такі виконавці, я вважаю якісним.
Якщо музика написана людиною від душі, і при цьому вона подобається більшості, це і є, напевно, формулою якісної музики.
— Чи готовий сучасний український слухач плати за якісний музичний продукт?
— До прикладу, столичні клуби зараз переповнені людьми, які приходять слухати молодих артистів. Саме зараз можна побачити паростки нової сучасної української музики. Це кожен другий концерт у великих клубах Києва, які переповнені. Люди готові йти на якісний новий звук. Скажу, що талант-шоу мають свої позитивні і негативні сторони. І позитивним є те, що люди дізнаються, що є якийсь артист, який не гірший того, якого вони слухають у плеєрі. Зараз є попит на живі концерти, і я думаю, що наступні міста-мільйонники на черзі.
— Чи готовий слухач купити диск улюбленого виконавця?
— Диск, на сьогоднішній день, є швидше сувеніром. Сьогодні ми живемо у віртуальному світі і, відповідно, музика легко знайти в Інтернеті. Поки в нас це не дуже популярно, але люди починають купувати альбоми в мережі через спеціальні платформи, такі, наприклад, як iTunes.
— В Україні, на сьогоднішній день, проводиться дуже багато музичних фестивалів. Чи є, на вашу думку, в нас фестивалі за своєю якістю світового рівня?
— В Україні є фестивалі, які вже дійшли до світового рівня. Це ті ж самі «Західфест», «Файне місто», «Бандерштат». Є ще ряд фестів, які підходять до цього. Я вважаю, Україна в цьому плані рухається вперед.
«На мою думку, людина, яка займається музикою, займається і політикою»
— Чи доводилося вам виступати на сході України?
— Ми кілька разів грали для бійців у Маріуполі. Й була величезна кількість запитів. Ми давали для бійців окремі акустичні концерти, грали для них на фестивалях і безкоштовно запрошували їх на наші концерти. Але конкретно на Сході нам не доводилося грати, бо постійно виникали якісь обставини, через які ми не могли виступати. То, пам’ятаю, зламався автомобіль, яким нас повинні були везти, то організатори брали у нас контакти, казали, що організуємо вам поїздку, а потім зникали. Але для бійців ми граємо постійно.
— Чи відрізняється публіка в тому ж таки Києві, Львові, або, наприклад, Маріуполі?
— Люди всюди однакові, тому сприйняття музики схоже. Просто в деяких містах важко підняти людей, наприклад, танцювати. Ти маєш довгий час грати, щоб люди почали тебе слухати, або ще гірше — при цьому поїли, дивлячись на тебе косо. Вони думають, а потім приймають рішення, чи піти, чи танцювати. Але треба приходити до людей, які тебе знають, і які б відривалися під час твого виступу.
— Один із музикантів гурту, Роман Квятковський, є уродженцем Малина. Ви ніколи не планували виступити у нашому місті?
— Частина моєї родини з Житомирщини, і Полісся для мене дуже цікавий регіон. Через завантаженість не було можливості виступити. Однак з часом, думаю, ми організуємо поїздку до вашого міста.
— У зв’язку з сьогоднішніми подіями у державі, чи може митець, зокрема музикант, бути аполітичним? Багато артистів говорять про те, що вони поза політикою, при цьому виступаючи у країні-агресорі.
— Я не маю з цього приводу аксіом та готових відповідей. Але, на мою думку, людина, яка займається музикою, займається і політикою. Бо цим самим ти відстоюєш права, традиції, думки своєї країни, адже постійно йде боротьба за вплив на думки людей, а це і є політика.
— Тобто, це, фактично, позиція митця?
— Скажімо, якщо я народився десь під Тернополем, змалечку не чув іншої мови, крім української. Написав багато пісень, приїхав у столицю, заношу їх на радіостанцію, а мене виставляють звідти, бо я їм не підхожу. І ти починаєш не займати позицію, ти просто цим живеш, ти інакше не вмієш. Це твоє життя, твоє існування, твоя природність. І, відповідно, ти починаєш боротьбу за вплив твоїх пісень через медіа-сферу, Інтернет, концерти і пробиваєш дорогу на радіостанції, щоб тебе поставили в ефір. Бо, згідно з законом, українські пісні мають звучати на радіо, а тебе чомусь не ставлять. Це вже не просто музика.
— І, насамкінець, які ваші подальші плани як лідера гурту «Веремій»?
— Бути найкращою рок-бандою України, розривати найбільші майданчики, поїхати на «Євробачення», зробити світовий тур і довести, що український рок один з найкращих у світі.
Володимир Петренко
Фото взято зі сторінки гурту "Веремій" "Вконтакті".
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.
