Загублена церква у Будо-Вороб'ях
Всього в парі кілометрів на захід від кордону Київської області, біля витоків річки Тем'янець, лежить маленьке село Будо-Вороб'ї.
Населення його - не більше 200 осіб. Історія села настільки маловідома, що у Вікіпедії датою заснування вказаний 1917 рік, повідомляє Іван Биков.
Насправді Будо -Вороб'ї (стара назва - Буда, Буда-Ясенівка) засновані десь в середині 19 століття. Адміністративно належали до Ново-Вороб'ївської волості Овруцького повіту Волинської губернії.
Відомо, що територія Київської губернії простягалася набагато далі на захід, ніж теперішня межа Київської та Житомирської областей. Але, саме в цьому місці межа між губерніями проходила практично по лінії теперішньої границі областей.
Н. І. Теодорович у книзі "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии", вказує, що своєї церкви в селі ще не було. Жителі Буди-Ясенівки були парафіянами побудованої в 1759 році Свято-Михайлівської церкви сусіднього села Старі Вороб'ї.
Зараз до Будо- Вороб'їв можна дістатися трасою Малин-Іванків, через присілки Нове Життя і Клітня. У центрі села, за сільрадою, підноситься гротескний сілуєт дерев'яного храму.
Він без куполів. Давно не фарбовані, сірі стіни і похилені дротяні хрести на даху. Тільки чотириколонний ганок виділяється свіжої синьою фарбою. Храм Казанської Ікони Божої Матері тричастний - притвор, неф, вівтар. До гранчатого алтарного зрубу прибудовані невисокі приміщення паламаркі і ризниці. Цоколь - цегляний.
Раніше церкву прикрашали шатрова дзвіниця і один купол, знесені у 1963 році. Сама церква побудована в 1898 році. Це вибито на закладному камені-жорнові, вмонтованому зі сходу в фундамент вівтарного зрубу. Частина написи стерлася, але ще можна прочитати: "...сия церковь во имя пресв. Богородицы... Казанская построена в 1898 год...".
Сам - по собі такий закладний камінь - велика рідкість в храмах 19 століття. Тим більше - камінь-жорнів, мабуть, взятий зі старого млина.
Мені зустрічалися закладні камені в храмах і замках середньовіччя, але в церквах 19-початку 20 століття я такого ще не бачив(!). Декор храму простий, навіть аскетичний. Горизонтальна шалівка, прості лиштви, широкий карниз - ялинка під дахом. Всі вікна прямокутні, тільки в вівтарному зрубі два шестигранні вікна й кругле слухове.
Старожили кажуть, що храм врятував їх життя. Під час ВВВ німці збиралися спалити Будо-Вороб'ї разом з жителями. Людей зігнали до сільської церкви. І тут прискакав якийсь вершник на білому коні. Він повідомив фашистам щось таке, що їх дуже злякало. Німці швидко відступили з села, не встигнувши здійснити задуманого.
Після війни комуністи пристосували церкву -рятівницю під сільський клуб. Безжально знесли верхи храму, хори і частину декору. На північному фасаді, замість вікон другого ярусу змонтували балкон. Ті ж старожили подейкують, що доля односельчан, які брали участь у знесенні куполів, була незавидною.
У 1992 році в церкві відновилися служби. Священик отець Володимир живе у будиночку поруч із храмом. Всі зайві перегородки всередині церкви прибрані. Тут світло й охайно. Білі пофарбовані стіни і рівна блакитна стеля.
На іконостас грошей у приходу немає. Тому, його функцію виконують ікони різних стилів і розмірів. Свято-Казанську церкву необхідно внести до реєстру пам'яток архітектури України. Вона потребує грамотної реставрації з відновленням купола і дзвіниці. В архівах збереглися проект і старі фото, тому можлива детальна реставрація цього цікавого пам'ятника єпархіальної архітектури.
Джерело: http://news.dks.com.ua/
