Німецькі колоністи на Малинщині у другій половині ХІХ століття

Перші відомості про колоністів, тобто добровільних переселенців на нові землі, на територію сучасної Малинщини зареєстровані ще з часів середньовіччя. Але масове переселення, зокрема німецьких, колоністів розпочалося наприкінці XVIII століття. Згідно з царськими указами вони користувалися значними привілеями: на тридцять шість років звільнялись від сплати податків та різних платежів, назавжди – від рекрутчини.

Розселення колоністів по Україні відбувалось у двох напрямках: південь – Таврія, північ, Волинь. Цей регіон приваблював колоністів великими просторами та відносно незначною кількістю населення, що давало можливість для освоєння природних ресурсів та залучення їх у сферу виробництва. Зокрема привабливою була сучасна територія Малинщини, що межувала з Київською та Волинською губерніями (а наприкінці XVIII століття входила до складу Волинської губернії). Зокрема, Малин та прилеглі до нього населені пункти були в складі Київської губернії, а такі села як – Буки, Бучки, Забране – до Волинської. До нашого часу збереглись відомості про німецькі колонії в Елівці, Зибені, Буках та Бучках [1].

Відміна кріпосного права, прийняття законодавчих актів про надання в оренду іноземцям поміщицьких земель протягом більше тридцяти років, інші пільги, сприяли тому, що число колоністів стрімко зросло. Колонізація Волині в другій половині XIX ст. проходила швидкими темпами. У 1874 р. Волинський губернатор доповідав у Київ про кількість іноземних колоністів в регіоні. Ці дані можна викласти в таблиці: як свідчать статистичні дані, що за десятиліття (1861-1871 рр.) кількість німецьких поселенців у губернії збільшилась у 2,5 рази [2].

Зокрема, у 1861 році в дванадцяти повітах Волинської губернії проживало понад 13 німецьких переселенців. А вже в 1874 році їх кількість досягла 40,5 тис. осіб. Подібна тенденція  притаманна й для Малинщини. Так, у 1864 році в Малинському приході (м.Малин, с.Городище, с.Селище, с.Щербатівка, х.Малинська Рудня) налічувалось 32 двори лютеран, де проживало 166 осіб: 90 чоловіків та 76 жінок [3]. У 1866 році за статистичними даними у цій місцевості католиків, лютеран австрійського та німецького походження значилось 1650 особи, з них 818 чоловіків та 832 жінки [4]. Останні цифри не дають повного уявлення про кількість німецьких колоністів у Малинському краї. Та разом з тим, варто зауважити, що значну кількість місцевого населення становили українці, євреї, чехи, поляки. Як твердять архівні документи, у 1868 році поблизу Малина і в самому містечку мешкали 118 німецьких колоністів, з яких 54 чоловіки та 64 жінки [5].

У січні 1869 року пастор київської євангелістсько-лютеранської церкви Свенсон звернувся до керівництва Київського навчального округу з проханням дозволити відкрити у малинській колонії школу, яка утримуватиметься за рахунок власне колоністів. У школі викладались Закон Божий, читання, письмо, арифметика та церковний спів. Вже в квітні 1869 року така школа практично здійснювала свою діяльність [6]. Достеменно не відомо на сьогоднішній день, як і де функціонувала вищеназвана школа. Та, зрештою, у 1883 році лютеранську школу (або як її ще називали – німецькою початковою школою) було відкрито у с.Елівка, де у 1895 році 7 хлопчиків та 6 дівчаток. Вчителем працював Степан Шмідтке. При школі більш, як вісім десятин землі [7]. 1896 році навчалось 9 хлопчиків та 8 дівчаток [8]. У 1900 році тут навчалось вже 19 хлопчиків та 18 дівчаток, працював з ними вчитель Людвіг Юст й утримування школи обходилось щорічно в 50 рублів [9].

Читайте також: Малинський лікарський корпус: кінець ХІХ – початок ХХ ст.

Безперечним є те, що поява німецьких колоністів у малинському краї  сприяла розвитку сільського господарства та промисловості. Поліщуки перейняли у німців сівозміну, стали краще обробляти органікою грунт, почали виготовляти нові види сільськогосподарського реманенту, застосовувати архітектурні новинки при спорудженні млинів та житлових будинків. Уже наприкінці ХІХ століття колоністам Малинської волості належало 2340 десятин землі, з яких тисячу десятин було взято в оренду за довгостроковими кредитами [10]. До цього додамо, що німецькі колоністи відіграли певну роль у створенні та становленні Малинської паперової фабрики. Так, одним із акціонерів цього підприємства був австрійський підданий, радомишльський купець 2-ї гільдії Алоїз Себер [11]. Саме його фірма «А. Себер і К⁰» застосувала на той час нові технології у виробництві паперової маси з осоки. Основний капітал фірми «А. Себер і К^о» становив 250 тис. крб. Для організації роботи  і технічного керівництва А. Себер запросив кількох іноземних спеціалістів. Із Австрії була виписана перша папероробна машина – самочерпка. Всановлені також два ганчіроварочні котли і стільки ж парових машин потужністю 85 к.с. та 12 ролів для розмелу маси [12].

Певний внесок колоністами був зроблений у сферу місцевої медицини. Так, дворянин Фрідріх Гасс утримував у 1877-1878 роках аптеку [13].

Колоністи трудились на малинській землі, зберігши свою, мову, традиції та звичаї. У віросповідуванні німці залишались протестантами (лютеранами) або католиками. Щодо кількості колоністів-лютеран, які мешкали на території малинського приходу у 90-х роках ХІХ століття відомо наступне: в 1893 році – 215 осіб (100 чоловіків та 115 жінок) [14], в 1898 – 51 особа (24 чоловіки та 27 жінок) [15].

Вивчення історії проживання колоністів на Малинщині, визначає ряд проблем наукового характеру. Зокрема, це стосується питань початкового етапу прибуття колоністів, їх сфери зайнятості, взаємовпливу з місцевим населенням, культурного розвитку.

Література:

1. Студінський В. Колоністи на Малинщині // Малинські новини. – 1996. – 13 січня.  С.3.
2. Суліменко О. Німецька колонізація Волинської губернії в кінці XVIII – 70-х рр. ХІХ ст.. // [Електронний ресурс] Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/4862/1/Sulimenko_2.pdf
3. ЦДІАК. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 756. – Арк. 12 (зв).
4. ЦДІАК. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 792. – Арк. 190 (зв).
5. ЦДІАК. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 820. – Арк. 193 (зв).
6. ЦДІАК. – Ф. 807. – Оп. 35. – Спр. 383. – Арк. 1-3.
7. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1895-96 учебный год. – Ч. 1.- Киевская губерния. – К.: Тип. Т-ва И.Н.Кушнарев и К⁰, 1896. – С.93.
8. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1896-97 учебный год. – Ч. 1.- Киевская губерния. – К.: Тип. Т-ва И.Н.Кушнарев и К⁰, 1897. – С.97.
9. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1901 год. – Ч. 1.- Киевская губерния. – К.: Тип. Т-ва И.Н.Кушнарев и К⁰, 1901. – С.128.
10. їСтудінський В.А. Оренда на Малинщині (історико-економічний погляд) // Велика Волинь: минуле і сучасне. Тези міжнародної краєзнавчої конференції. – Житолмир, 1993. – С.61.
11. Студінський В.А. Малин: малий енциклопедичний словник. – К.: Фенікс, 2011. – С.25.
12. Студінський В.А. Паперова промисловість України: XVI-XX століття. – Житомир: Волинь, 2004. – С.57-58.
13. ДАЖО. – Ф.552. – Оп. 2. – Спр.926. – Арк..150.
14. ЦДІАК. – Ф.127. – Оп. 1010. – Спр. 216. – Арк. 44 (зв).
15. ЦДІАК. – Ф.127. – Оп. 1009. – Спр. 1048. – Арк. 28 (зв).

 

Студінський В.А. Німецькі колоністи на Малинщині в другій половині ХІХ століття: постановка наукової проблеми // Німці в історії Волині. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Луцьк: Твердиня, 2016. – С.129-132.

Володимир Студінський

На фото: Представники німецької громади Житомира, 1913 р.

Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.