10 РОКІВ У РАБСТВІ В РАДОМИШЛІ
Ми вже не раз повідомляли про те, що твориться нині в Радомишльському психоневрологічному інтернаті. Абсолютно незаконно не було продовжено контракту з директором цього закладу Н. Г. Довжик, хоч профільна комісія облради проголосувала за його продовження. Без рішення суду і погодження з рідними по суті насильно, вже при в.о. директорові С. Охотенко, було відправлено в психлікарню підопічну І. Цвіт. Лише за один місяць тут померло аж четверо підопічних (чого не було раніше, - ред.), в тому числі і 33-річна жінка від запалення легенів, що повністю на совісті керівництва цього закладу (адже запалення не онко і воно елементарно піддається завчасно лікуванню. - РЕД.).
І ось, як грім серед ясного неба, до нас надійшов сигнал, що в Радомишлі вже майже 10 років знаходиться по суті в рабстві недієздатна підопічна Ірина Бойчук. Кругла сирота. Прибула сюди ще 26-річною дівчиною з Миколаївщини. Здорова, гарна дівчина. Її одразу ж запримітила тодішній директор інтернату О. Р. Ігнатова, і замість того, аби лікувати і належно утримувати в інтернаті, її перекомісували в недієздатну, а опікуном її зробили племінницю директора С. Охотенко (працювала в поліції. - РЕД.) і відправили в дім рідної сестри Ігнатової, аби вона вже в якості хатньої робітниці доглядала там рідню Ігнатових. Десять років минулого відтоді. Щоправда, з приходом в інтернат Н. Г. Довжик, Ірину Бойчук було повернуто сюди. Та коли в.о. директора інтернату було призначено С. Охотенко, Ірину знову запроторили в дім рідні Ігнатових, аби вона, сирота, там, замість лікування, вела домашнє господарство. За її словами і словами сусідів, жила Ірина там впроголодь. Немає права виходити на вулицю (за цим слідкують найняті С. Охотенко сусіди. - РЕД.). Одне слово, елементарне рабство в наш цивілізований час.
Що залишалося нам робити в редакції? Священний журналістський обов'язок велить одне: негайно виїхати на місце і захистити нещасну підопічну-сироту. Що ми й зробили. Без попередження в.о. директора інтернату С. Охотенко. Бо якби попередили, то, звісно, не застали б в тому рабському домі Ірину Бойчук. Її негайно забрали б до інтернату. І зробили б вигляд, що нічого такого не було. Та й, врешті, згідно із законом, маємо повне право на власне журналістське розслідування. Провести його взялися спецкор редакції С. Михальова, кореспондент "КП в Україні" Т. Кодак і досвідчений телеоператор. Факт підтвердився. Ірину застали по суті в рабстві, про що вона й сама зізналася на камеру.
А далі... А далі відбулося просто дике, непередбачуване. По сигналу сусідки-наглядачки, на місце події прибули сама в.о. директора інтернату С. Охотенко і (як він відрекомендувався, її чоловіком) О. Токар. - РЕД. Останній, не довго думаючи, почав жорстоко розправлятися з журналістами. Побив їх, зокрема довелося навіть викликати "швидку" для Т. Кодак, і заявив, що вони тут господарі і робитимуть що захочуть. А С. Охотенко навіть почала матюкатися, що теж записано на телекамеру.
Факт побиття журналістів було зафіксовано місцевою поліцією на чолі з самим її очільником Д. Нікурадзе і підтверджено лікарями.
Ясна річ, такого нахабства і свавілля ми в редакції стерпіти не могли і негайно сповістили про це Спілку журналістів України, міжнародні правозахисні журналістські організації, Президента України, Генпрокуратуру і т.д.
А тепер запитання до тих, хто ініціював не продовжувати контракту з бувшим директором цього інтернатного закладу Н. Довжик і призначенням на посаду в.о. директора С. Охотенко: чим вони керувалися, перш ніж прийняти таке ганебне рішення? Адже психоневрологічний інтернат - це специфічний заклад, де перебувають особливо знервовані, хворі люди. Чи була потреба очільником його призначати людину з поліції та ще й таку неадекватну? Ми вже не раз писали про те, що при бувшому директорові Н. Довжик цей інтернатівський заклад перевіряли десятки разів. Навіть остання дуже авторитетна перевіряюча комісія на чолі з самим заступником голови облради М. Віленчуком не виявила тут істотних недоліків. А комусь ну так вже закортілося, аби це місце посіла саме С. Охотенко. Блюзнірство, скажете! І ось результат. Зафіксовано по суті елементарне рабство в Радомишлі! А започаткувала його по суті колишній директор О. Р. Ігнатова, нагадаємо, ще 10 літ тому відправивши в це рабство Ірину Бойчук і оформивши опікуншою над нею свою племінницю С. Охотенко, котра нині докерувалася до такого...
Сьогодні про це, в т.ч. і через інтернет, дізнається всенький світ, адже усе те свавілля в Радомишлі, в т.ч. і з побиттям журналістів, зафіксовано телекамерою. І комусь таки доведеться відповідати за все це. Не лише чоловікові С. Охотенко.
...Ця публікація готувалася буквально за кілька десятків хвилин до здачі цього номера газети до друку. Вже знаємо, що радомишльським райвідділом поліції розпочато досудове кримінальне провадження по даній справі. Адже і дієздатні, і недієздатні підопічні згідно Закону "Про психіатричну допомогу" мають законні права звертатися за захистом своїх прав до будь-яких державних і недержавних інстанцій.
Прохання єдине - аби дану справу, як і відмову в продовженні контракту с бувшим директором Н. Довжик, певні впливові особи не пустили на гальма. А втім, навряд чи їм це вдасться при такій резонансності того дикого свавілля, що сталося в Радомишлі.
Ми ще повернемося до цієї теми.
Джерело: Газета "Эхо"
