Чоповицькі медики отримали пораду з Малина:
«Якщо нема в лабораторії реагентів, пробуйте сечу на смак,
як робив колись сам лікар Боткін!»
Про таку рекомендацію від малинського начмеда я почула минулої п’ятниці на зборах колективу медиків у Чоповицькій лікарні. Не повірила. Перепитала. Але всі в один голос повторили в деталях, що порадив начмед лаборантам, мовляв, таки чином легко можна визначити рівень цукру в сечі і не просити у малинській лікарні реагентів для селищної лабораторії. А хтось, обурившись, порадив навпаки — завезти всі аналізи чоповицьких хворих у Малиин, щоб фахівці показали, як конкретно це робиться.
Смішно? Не думаю. Тому що тиск із Малина на Чоповицьку лікарню дійшов уже до того, що хочуть скоротити двох лікарів. Один з них — Заслужений лікар України Василь Васильович Климчук. Єдиний заслужений лікар у Малині і Малинському районі. Але про все по порядку.
Хліб наш насущний хто нам дасть сьогодні?
Із таким запитанням щодня прокидається керівник Чоповицького медичного закладу Віктор Володимирович Раєць. Недавно пацієнти терапевтичного відділення лікарні знову тиждень були без хліба. На фінансування Чоповицького відділення у Малині не вистачає коштів, хоча у самому райцентрі хворих без хліба керівництво не наважується лишити.
— Нам суттєво допомогли прихожани чоповицької церкви, і ми за це дуже вдячні, — говорить Віктор Володимирович і продовжує: — Передали хліб, печиво, крупи, і навіть яблука. Так що будемо триматися. Наразі мене у малині запевнили, що більше перебоїв із хлібом е буде — на це буде виділено субвенцію із бюджету Чоповицької селищної ради, голова сказав, що кошти вже перераховані.
— Скільки хворих зараз в стаціонарі?
— Двадцять, заповнені всі двадцять ліжкомісць. Дуже рідко буває 18-19 людей, частіше навпаки — 23-25.
— А як вони розміщуються на двадцяти ліжках?
— Доставляємо. Зимовий період — найліпший час для сільського населення, аби пройти необхідний курс лікування, підготувати організм до наступного року, до весни. Тому люди й звертаються.
— Скільки зараз благодійний внесок у вашу лікарню?
— Та який внесок! З мінімальної пенсії колишніх колгоспників? Тут намагаюсь найдешевші аналоги вітчизняних ліків приписувати, аби вистачило на курс.
Формальність обернулась катастрофою…
— Вікторе Володимировичу, зі стаціонаром зрозуміло. Як працює поліклініка?
— Не поліклініка, а амбулаторія. Маємо чотири сімейних лікарі, і я, як завідуючий амбулаторії. Кожен має свою дільницю, однак завжди приймаємо хворих і з інших дільниць, так само замінюємо один одного,коли треба іти на виклик. Тим більше, що у нас територія обслуговування,самі знаєте, — піврайону, не буду перелічувати більше двох десятків сіл. Крім того, часто до нас звертаються і з Меленів, та інших близьких сіл Коростенського району.
— Як Чоповицька лікарня стала аж амбулаторією?
— Я прийшов на роботу сюди 2011 року. А в 2010 році, не знаю, як трапилась така формальність, Чооповицьку дільничну лікарню зробили за документами «міською». Ясна річ, що медична реформа факту наявності у селищі МІСЬКОЇ лікарні не могла оминути, і формальність обернулась для нашого медичного закладу катастрофою, починаючи з нестачі хліба. Тепер у нас тут офіційно 5 окремих структур, юридичних так би мовити осіб…
— Поясніть.
— Перша — амбулаторія загальної практики сімейної медицини (АЗПСМ), підпорядкована Малинському ЦПМСД. Друга — терапевтичне відділення №2 на 20 місць, підпорядковане Малинському МРТМО. Третя — пункт швидкої допомоги, підпорядкований Коростенській підстанції, якою керує служба швидкої допомоги з Житомира. Четверта — стоматкабінет, підпорядкований Малинському соматоб’єднанню. І, нарешті, п’ята — геронтологічне відділення на 20 місць, підпорядковане Малинському районному Терцентру.
— Ця каша не заважає працювати злагоджено?
— Ні. Якщо наша швидка отримує дзвінок, одразу телефонують мені чи ще комусь із лікарів, одразу пацієнта доставляють куди потрібно і з фахівцями, скажімо, рентгенолог робить рентген, потім хірург зашиває тощо. Все оперативно і злагоджено.
У нас працює і рентгенкабінет, і лабораторія, і кабінет фізпроцедур, і УЗД. Є всі умови для надання професійної медичної допомоги. І якщо раніше ми говорили, що амбулаторію варто підсилити ще вузькими спеціалістами-лікарями, то зараз постало питання про скорочення посади невролога і хірурга.
— Це рекомендація головного лікаря ЦПМСД Олександра Андрійцева, якому підпорядкована амбулаторія?
— Навпаки! Якби не Андрійцев, ці посади давно б скоротили! Він відстоював їх завжди, бо розуміє ситуацію — амбулаторії без них не обійтись…
— Ясно.
У Малині хочуть скоротити хірурга і невролога в Чоповичах…
Повернемось до початку публікації — до зборів колективу медиків Чоповицької лікарні. На збори прибув Чоповицький селищний голова Михайло Філоненко.
— Приїхав заспокоїти — ніхто ніяких посад лікарів і медесестер скорочувати не буде. Головний лікар Малинського ЦПМСД надав розрахунки заробітної плати лікарів та медсестер на три місяці до кінця року, і із бюджету селищної ради ми перерахуємо субвенцію Малинській міській раді саме на нашу лікарню. А буде новий бюджетний рік — будуть нові розрахунки, селищна рада має резерви для стабільного життя. Працюйте спокійно. І щоб більше чуток не було, що дехто хоче навіть розраховуватись через цю ситуацію. Ми не допустимо, щоб медичний заклад втратив хоч одного фахівця. Треба зберегти лікарів, тоді буде легше відкрити нову лікарню.
І ще одне про чутки. Вони утворюються ще й тому, що зараз у школи чи медичні заклади надходять незрозумілі всім листи — із попередженнями про можливу реорганізацію. Запевняю: ніхто нічого закривати не буде, а реорганізація — це те, що ми з вами створюємо нову громаду, і просто всі заклади з районного підпорядкування перейдуть у наше, Чоповицьке. Це навпаки, добре, що буде вгорі менше начальства, а такі питання, як утримання лікарні, ми будемо вирішувати самостійно.
Скажімо, в сусідньому Іршанську створили ОТГ, і зараз не скорочують мед заклад, а навпаки — створюють нові відділення. Якщо у нас нема «гоку», то є багато інших ресурсів, щоб наповнювати селищний бюджет і грамотно використовувати кошти, які вже не забере ні район, ні хтось інший.
П.С. Здається, усе зрозуміло: фінансування Чоповицької амбулаторії, як і інших сільських медзакладів району іде з міського бюджету — такий абсурд медичної реформи навряд чи комусь під силу зрозуміти. Але, як відомо, у міському бюджеті зараз нема коштів на місто, а тут ще й сільські медпункти треба утримувати. Якщо в міському бюджеті не вистачає до кінця року 9 мільйонів гривень, от як в чоповицьку лабораторію купувати реагенти чи платити зарплату хірургу і неврологу? А те, що це, повторюсь, єдиний у місті і районі Заслужений лікар України, чомусь у міській раді не подумали. З огляду на це, дійсно, нам як повітря потрібна оця децентралізація, бо якщо про чопівців не думають у ММалині, хто про нас, разом узятих, подумає в Житомирі чи в Києві?
Тетяна СОРОКА.
