Мер Малина Володимир Студінський, якому довелося першим привітати наше місто з Днем народження:
«У 90-і Інтернету не було, і ми запрошення на ювілей у вигляді листівок
із зображеннями герба Малина надсилали мешканцям поштою…»
Такі ювілеї випадають, зрозуміло, раз на чверть століття. На іменини прийнято згадувати найприємніші і найкумедніші моменти. Найперше, з чим у мене наразі асоціюється ця визначна дата, — з випуском ювілейної монети «Давній Малин», у кількості 30 тисяч штук і яку пощастило придбати небагатьом з малинчан.
По-друге, липневі розкопки археолога Петраускаса, якому пощастило здобути для міста артефакти, до яких в буквальному сенсі не докопувався досі ніхто з археологів, навіть Звіздецький. Артефакти свідчать: місту мінімум на пару сотень літ більше, ніж будемо наразі святкувати. Втім… Тоді, коли встановлювали дату народження Малина, хіба могли «перестрибнути» за так би мовити офіційним віком Житомир і Київ?
Але сьогодні мова не про те. А про ближче минуле — як готувалися до перших іменин Малина — 1110-річчя — у 90-і. Тоді теж було непросто: в часи кардинальних перемін у державі. Але ювілей таки відзначили, і гарно, і він став точкою відліку нової історії Малина. Про нерозкриті назагал деякі сторінки її — інтерв’ю для читачів «СП» з міським головою Малина Володимиром Студінським, який першим привітав наше місто з Днем народження.
— Володимире Аркадійовичу, одразу по суті: рішення про визначення дати відзначення 1100-річного ювілею Малина було прийнято на історичній сесії міської ради 5 вересня 1990 року. Ви пам’ятаєте як це відбувалося?
— Відносно того, чи сесія була історичною, не знаю, але знаковою і в дечому визначальною, це точно. Тим більше, що сесія була найтривалішою за мою каденцію. Якщо я не помиляюся, вона тривала близько восьми годин. Тим більше, що на цій сесії прийняли кілька важливих і значимих політичних рішень. Та питання про відзначення 1100-річного ювілею стояло як головне. В результаті кількагодинних обговорень і досягнення компромісів прийняли рішення, що саме 15 вересня 1991 року відбудеться святкування 1100-річного ювілею нашого міста, а кожна третя неділя вересня стане Днем міста.
— Так що, не було єдиної думки у цьому питанні?
— Не було. Оскільки це питання нам дісталося у спадок, то існували і озвучували кілька варіантів. Частина депутатів вважали, що свято варто провести у поточному, 1990-му році, як було заплановано раніше. Інші говорили, що зараз не до свят, і можливо відкласти святкування ювілею до «кращих часів», тобто на невизначений період. Говорили і про 1992-ий рік. Значна частина депутатського корпусу схилялася до 1991 року. Проте не існувало єдиної думки щодо місяця проведення святкування ювілейної дати. Одні говорили про травень, інші про вересень...
— А у Вас була своя конкретна думка з цього приводу?
— Так. Та вона сформувалася не відразу. Мені, як голові Ради, довелося готувати дане питання на розгляд сесії. Тому відбувалися попередні засідання відповідних комісій депутатського корпусу. Також я зустрічався із керівниками промислових підприємств, навчальних закладів та комунальних служб. Особливо враховував думку представників сфери культури, які й готували по суті це дійство. І у процесі таких дискусій мені стало зрозуміло, що місто буде готове відзначити ювілей. І в абсолютної більшості керівного складу існувало бажання провести свято на високому організаційному рівні.
Та й розмови про святкування в місті точилися кілька років. Окрім цього, вже тривала конкретна підготовка — був розроблений сценарій свята, замовлені костюми для театралізованого дійства, оголошений конкурс на проект герба міста та інші заходи. Зупиняти і відміняти проведення свята з нагоди ювілею не мало жодного сенсу.
Для мене особисто відкритим залишалося питання — коли краще здійснити заплановане відзначення 1100-річчя Малина. Спочатку я схилявся до того, аби свято провести у травні, оскільки мені дуже подобається ця пора року. Проте, в результаті здійсненого аналізу довелося відмовитися від своїх уподобань.
— Цікаво дізнатися, чому відмовилися?
— Це відбулося після розмови з директорами шкіл. Адже саме на школи лягав серйозний тягар у плані підготовки до свята. До того ж травень і так був на той час переобтяжений святами, а в школах завершувався навчальний рік, йшла підготовка до екзаменів. У зв’язку з цим виникало чимало питань в організаційному плані. Таким чином, залишався вересень.
— Зрозуміло. Але чому саме визначилися з 15 вересня?
— Коли стало зрозумілим, що залишається лише вересень, то варто було тільки визначитися з конкретною датою. Розв’язок цієї задачі нам несподівано підказали метеорологи. На моє прохання була підготовлена довідка за кілька десятків років погоди у Малині у вересні. З’ясувалося, найбільша кількість сонячних і теплих днів припадала саме на другу декаду місяця. До того ж, у третю неділю вересня відзначали професійне свято працівники лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості. Самі розумієте, що для Малина ця сфера виробництва має особливе значення.
Тому можна було спокійно долучати до організації відзначення ювілею як паперову фабрику, так і держлісгосп. Серед депутатів міськради на той момент було чимало працівників саме паперової фабрики. Уже не знаю, що тоді зіграло головну роль, але рішення було прийняте саме таким.
— На цій сесії було прийнято ще два важливих рішення — про герб міста та синьо-жовтий прапор…
— Щодо герба, особливих дебатів не було, оскільки на сесію потрапили на розгляд не всі конкурсні макети, а лише два ескізи, які запропонувала спеціально створена комісія при голові міськради. Обидва ескізи були підготовлені малинським молодим художником Олегом Ніколаївським. Вони повністю відповідали всім геральдичним канонам. Залишалося лише вибрати відповідний варіант.
Щоправда, комісія запропонувала змінити червоно-синє тло герба на зелено-синє. Сам автор проектів не заперечував і лише підібрав відповідні тони цих кольорів.
Після голосування за відповідний варіант герба міста із залу від когось із депутатів пролунала думка, аби відповідний герб прийняти на подальші 1100 років. Звичайно, що це був жарт. Але — хто тоді міг передбачити, що через деякий час міський герб стане районним, а Малину доведеться створювати новий герб.
— Ох, уже цей район… А, може, це і на краще: нехай тепер відроджують льонарство. Про прапор ви не сказали…
— Щодо синьо-жовтого прапора, точилася серйозна дискусія…
— І не дивно — ще ж існував ще Радянський Союз, була інша державна символіка…
— Так, і тому важко було прийняти виважене і юридично правильне рішення. Це питання кілька разів ставилося на голосування і, зрештою, було знайдено відповідний варіант, який, в принципі, не суперечив тодішньому законодавству. Проте це рішення політично не вписувалось у загальний контекст державної системи того періоду.
Малин виявився другим містом в області, після Житомира, і єдиним районним центром у краї, де поруч із радянським прапором було піднято синьо-жовтий національний стяг. Взагалі ця тема заслуговує на окреме висвітлення.
— Володимире Аркадійовичу, можливо, підготуєте матеріал для рубрики «Малинські мініатюри» як історик, і як безпосередній учасник тих подій?
— Не виключено. Адже варто пригадати цю знакову подію і висвітлити особливості підняття синьо-жовтого прапора рівно за рік до його визнання державним.
— Домовились. Але повернемося до самого процесу підготовки міста до свого 1100-річного ювілею. Як він здійснювався вже після прийняття відповідного рішення?
— Насамперед був утворений оргкомітет із підготовки до відзначення. Перше засідання відбулося 10 січня 1991 року. Так уже склалося, що і в наступні роки перше засідання з приводу підготовки міста до свого символічного дня народження відбувалося саме цього дня — 10 січня. До серйозної події потрібно готуватися і заздалегідь. Головним питанням цього першого засідання було фінансове.
У роботі оргкомітету активну участь брав Петро Іванович Чорний, який мав досвід роботи на посаді мера міста, а на той час він очолював районний фінансовий відділ. Саме він і знайшов вирішення, як підготувати Малин до ювілею, не залучаючи при цьому бюджетних коштів. Окрім того визначили конкретні стратегічні питання та шляхи їх практичного вирішення у плані організації свята.
— Та й Ви вже розпочинали роботу не на порожньому місці…
— Ну, так. До цього значний обсяг роботи зробив попередній склад міської ради та виконавчого комітету, який очолював Володимир Юзикович Войдило. Серйозні напрацювання були здійснені районним відділом культури на чолі з Валерієм Івановичем Недашківським. Також активно у цьому плані працювали Петро Петрович Колесніков —директор Малинського будинку культури та Микола Павлович Омельчак — методист будинку культури. Всі питання транспортного забезпечення взяв на себе член виконкому та директор Малинського АТП-11845 Василь Іванович Чушенко.
Хочу сказати, що при підготовці до свята активно працювала і малинська торгівля, яка зуміла в умовах тотального дефіциту забезпечити практично всім необхідним малинчан і гостей міста під час самого проведення свята. Дуже серйозну допомогу в організації ювілею надав і голова районної ради Василь Іванович Шпакович, який на собі «зав’язав» ряд важливих питань. Та я зараз і не перелічу всіх, хто був дотичний до проведення цього незабутнього дійства.
Скажу ще й таке: у 90-і Інтернету не було, і ми запрошення на ювілей у вигляді листівок із зображеннями Малина надсилали малинчанам поштою… Це лише підкреслює, що готувались до ювілею серйозно.
— Володимире Аркадійовичу, цікаво, а що це була за історія з феєрверком? По Малину ходили всілякі чутки. Одна із них була, що сам мер привіз феєрверк з-за кордону…
— Усе було набагато прозаїчніше і простіше. Ми не знали, чи варто свято завершувати салютом. Визначилися, що такий завершальний акт матиме позитивне значення. На той час в Україні такі дійства організовували піротехнічні підприємства, які були в Харкові і у Ромнах.
Ми домовилися із останніми. Але щоб не робити феєрверк занадто дорогим, вони порадили нам виготовити мортири самим і навіть вислали креслення. Проте часу було обмаль, і довелося шукати, у кого із сусідів ми можемо орендувати спеціальні пристрої для проведення салюту. Нам назустріч пішов Харківський райвиконком Києва, який мав відповідне обладнання. До того ж — там працювали вихідці з Малина! Вони нам під чесне слово, без жодних передоплат і гарантійних листів на кілька днів надали свої мортири. Я тоді, чи не вперше, відчув — що таке малинська діаспора і який потенціал вона має.
— Тут я з Вами абсолютно згодна: Малин має величезний потенціал, проте далеко не завжди використовує його. Про малинські таланти в мистецтві та видатних спортсменів, які прославляли і прославляють місто далеко за межами країни і континенту, можна говорити безкінечно…
— Мова не тільки про культуру. По-суті, 90-і роки стали відправною точкою не тільки ж для Малина, але й для всієї України. І день міста був не просто гулянкою з піснями, пробачте за таке порівняння, але — червоною рискою підведення підсумків роботи за рік. І на свято ми не лише артистів приймали, але і солідні делегації з різних міст. Це означало налагодження зв’язків — ділових, проекція на майбутнє та розвиток.
— Червона риска — цікаво…
— Кінець вересня — це без п’яти хвилин зима. І день міста — то був насамперед своєрідний звіт роботи усіх комунальних служб перед містянами. На день Малина ми бачили, наскільки готові до зими, скільки відремонтовано чи збудовано доріг та інших об’єктів і так далі. Так само звітувала і культура, і комбінат громадського харчування, і транспорт усі сфери — іменини були апогеєм роботи всіх сфер діяльності Малина, підбиттям підсумків, що вдалося зробити за рік, а чого ні.
— Якщо ювілей розглядати з цієї точки зору — це чудово. Адже, не можна не сказати про те, що в країні війна, і багато людей не сприймають узагалі всілякі святкування…
— Нас теж тоді критикували, всі добре пам’ятають грізні дев’яності і те, як скрутно жилось пересічним громадянам. Але я парирував — як би не було, а про власні іменини ми ніколи не забуваємо, чому ж рідне місто не може відзначити день народження?
На такий день дивитись треба глобальніше, а не лише у напрямку виїзної торгівлі та різних розваг. Я завжди виношував ідею, щоб у день міста проводити якийсь серйозний захід всеукраїнського масштабу. Скільки у нас видатних спортсменів, кубок Малина з вільної боротьби можна проводити на день міста. У місті одна з найпотужніших в Україні шкіл бандури, чому б не започаткувати фестиваль кобзарського дитячого мистецтва? Щоб він був свій, унікальний. От, скажімо, рок-фестиваль кобзарський. Це нова хвиля у мистецтві — коли рок-музиканти почали використовувати бандуру, і цей музичний інструмент набуває все більшої популярності…
— Чудова ідея. Та й школа духових інструментів у нас сильна. Проте фестиваль духових оркестрів проводять сусіди у Хорошеві… А в Малині духовому оркестру «Малин», улюбленцю малинчан відведено в програмі святкування лише 40 хвилин… А колись же це був муніципальний оркестр…
— Так, створювали такий, це була ідея Володимира Петровича Олексієнка, мені лише залишалося подумати як цей коректив підтримати. Як Ви правильно зауважили, малинські артисти сьогодні живуть і працюють по всій планеті. Скажімо, чому б в рамках якогось наступного Дня міста не організувати завершальний концерт на стадіоні саме зусиллями малинчан, які розкидані по всіх світах. Думаю, що це була б не просто бомба.
— Не дочекалась, щоб Ви розповіли про, так би мовити, Свідоцтво про народження міста Малина — Довідку про дату його заснування. Виходить, ніби вона є, але ніхто не знає, де. А це ж все-таки історичний для Малина документ…
— Можу сказати, що маю лише ксерокопію згаданого документа. А завершити розмову хочу привітанням малинчан із днем міста — з ювілеєм! І нехай кожен наступний рік буде кращим для нас усіх.
Автор: Тетяна Сорока.