«Книга»
Чому я знов не говіркий?
Чому душа все плаче й плаче?
Я вирвав з книги сторінки,
Яких раніше і не бачив.
Я був холодний до жалю,
Не визнавав свої невдачі,
Я Бога лиш про те молю,
Щоб Він гріхи мені пробачив.
Назад немає вороття,
Минуле – як бурхлива повінь,
Хтось пише книгу про життя,
Для мене моя книга – сповідь.
Минають дні, минуть роки,
А я писатиму все більше.
Любов на відстані руки,
Але вона вже зовсім інша
На жаль, не знає серце нот,
Які розтоплять вічну кригу.
Хтось закриває свій блокнот,
А я закрию свою книгу.
«Самота»
Ти знову прийшла дуже вчасно,
У тебе шикарна хода.
Як завжди – яскрава й сучасна,
Як завжди – п’янка й молода.
В тобі я знаходжу розраду,
В тобі я свій біль утоплю.
Ти та, хто ніколи не зрадить,
Єдина, кого я люблю.
Для мене ти скарб незабутній,
Одна на весь світ, саме та.
З тобою і в свято, і в будні,
Навіки моя – самота.
Завжди зрозумієш мене ти,
До ранку ти мій протеже.
Для тебе складаю сонети,
За тебе здіймаю фужер.
Завжди зрозумієш мене ти,
До ранку ти мій протеже.
Не смій розставляти тенета,
Я й так в них потрапив уже.
«Втікач»
Я дивився як падає сніг,
Чомусь сльози котились по віях.
Вже не раз бував збитим я з ніг,
І не раз вітер в спину повіяв.
Я тікав від проблем, від думок,
І ви знаєте, втік я красиво.
Так чому тоді в горлі комок?
Чому доля все пише курсивом?
Я тікав під холодним дощем,
І тікав, коли сонце світило.
Ворогів розбивав своїх вщент,
А вони позаходили з тилу.
Ще не скоро покриє роса
Ті поля, де іскриться колосся.
Самий більший мій ворог – я сам,
І від нього втекти не вдалося.
Сергій Завалко
