У новорічну ніч завжди відбуваються якісь чудернацькі історії та пригоди. Про одну із таких розповів мені один малинський приятель, який сам є великим оригіналом… і тому те, що з ним відбулося було лише черговим фактом його ексцентричного життя. Та і сама пригода була по-новорічному доброю. Майже як у короткометражному кіно…
Закінчувався 1985-й рік. Рік протягом якого всі мешканці СРСР активно і безкомпромісно «боролися» з алкоголізмом: розроблялися різноманітні заходи по боротьбі з пияцтвом у місті, районі, на підприємствах, організаціях та установах, звітували про «вдало» проведені заходи згідно із раніше встановленим планом, утворювалися первинні і територіальний осередок Всесоюзного товариства тверезості, а на побутовому рівні боротьба з алкогольними продуктами відбувалася їх активним споживанням… Саме в таких «складних» умовах напередодні новорічного свята зустрілися п’ятеро друзів–однокласників у пивному барі ресторану «Ірша» аби підтримати практично ідею «знищення» алкоголю, що так негативно впливав на розвиток радянського суспільства. Та головною темою розмови було визначення місця і форми зустрічі Нового року. Варіантів обговорювалося безліч, зокрема була висунута ідея зустріти це свято в засніженому лісі біля ялинки неподалік лісозаводу, аби потім недалеко було повертатися додому. Дехто навіть точно сказав про яку ялину йде мова… І тому не дивно, що після таких бурхливих дебатів вони зібралися за новорічним столом у теплому будинку.
Читайте також: Про фініки, плавлений сирок і … кіно
Свято проведення старого і зустрічі нового року відбувалося спокійно, плавно, весело. Але існувала традиція у молоді того історичного періоду збиратися десь о першій-другій годині новорічної ночі в будинку культури паперовиків, де виступав ансамбль «Епізод», а також Дід Мороз та Снігуронька вітали всіх зі святом. Захопивши із собою торбу з провіантом із святкового столу (не голодними ж іти через пів міста) друзі відправилися в місце «світської» тусовки. І так трапилося, що там друзі погубилися. В одного з них на плечі висіла велика спортивна сумка, де не зовсім естетично були спаковані котлети, млинці, хліб, голубці та інші атрибути новорічної ночі. Сумка заважала пересуватися вільно по залу і він вирішив піти додому через центр міста. Погода тої ночі була чудова: падав легкий сніг, що у свілі ліхтарів вигравав різними кольорами, легкий морозець освіжав думки і бажання, а засніжена дорога надавала легкості ходи. На шляху він зустрічав знайомих і щиро вітав усіх з Новим роком. На душі було легко і приємно, а електричний годинник на управлінні паперової фабрики вимальовував цифри – 04.20. Вже був перейдений міст і його погляд упав на дорогу, яка вела у центр міста. Герой вимушений був завмерти від здивування – бо прямісінько на нього згори йшов справжнісінький… Дід Мороз. Причому, то він з’являвся, то знову зникав. І лише за пару кроків до їх зустрічі стало зрозуміло ефект зникнення-появи Діда Мороза в новорічну ніч, який то побадав під світло вуличних ліхтарів, то губився у темряві.
Читайте також: Малинська богадільня
Дід Мороз був справжній – у костюмі, з бородою, в шапці. Лише руки були його зайняті пляшками від шампанського, пива, горілки та домашніх напоїв широкого вжитку. Можливо він теж хотів долучитися до загальної боротьби за тверезість і викинути все це у Іршу, проте побачивши нашого героя, яки на плечі ніс велику сумку із закускою, ідея об’єднання зусиль у святкуванні стала більш привабливішою та актуальнішою. Удвох вони вирушили до головної ялинки міста, де розкоркували шампанське і організували по бутербродові…
…Так для них розпочинався 1986-й рік. Рік Чорнобильської аварії та перемоги київського «Дмнамо» у розіграші Кубка володарів кубків європейських країн. А ще того року виповнилося двадцять років Малинській ДЮСШ.
Володимир СТУДІНСЬКИЙ, м.Малин