З 96-річним інвалідом першої групи, учасником бойових дій, колишнім юристом та адвокатом Степаном Степановичем Трилінським, котрий живе в Малині, завжди цікаво зустрічатися, згадувати його молоді роки та аналізувати нелегке сьогодення.
Родом ветеран з Києва. Народився у березні 1921 року. У 17 років він пішов служити до лав Радянської Армії – в луганську льотну школу. Тут юнак вперше в житті дізнався про техніку швидкісного літання… Талановитий хлопчина школу закінчив із відзнакою.
— Велика Вітчизняна війна застала мене в Луганську, — розповів ветеран. — Перше бойове «хрещення» відбулося саме за штурвалом літака, адже керівник Чорноморського флоту вирішив гідно зустріти німців. Тоді на одну машину припадало 12 технічних працівників, 7 — льотчиків та 70 курсантів. За добу 7 ескадрилій спалювали 250 тонн пального! Тоді катастрофічно не вистачало кадрових офіцерів, адже середній вік командира взводу був 5 днів, роти – 12. Наступи німців були нестерпними. Він брав участь у ІІІ та ІV Українських фронтах, пройшовши територію південної України, Польщі, Прибалтики. Був тричі серйозно поранений. Закінчив війну в Угорщині. На все життя запам’ятав випадок, коли після чергової стрілянини йшов змучений і поранений німецький солдат, якому один із радянських солдатів подав руку, допомігши перейти. Тоді його всі називали «солдатом миру».
Після війни, закінчивши юридичний факультет Київського інституту імені Тараса Шевченка, працював 30 років юристом у Малині, слідчим прокуратури, адвокатом, інструктором-ревізором у кооперації, головою райспоживсоюзу. А коли був директором сушильного заводу, утримував перше місце в області по заготівлі і заготовках. Тоді завдяки Степану Степановичу на заводі заготовляли по 100 тонн (!) капусти, не одну сотню ящиків сушеної картоплі тощо. Не раз доводилося виводити на чисту воду не зовсім чесних перевіряючих із області, котрі хотіли нагріти руки на його порядності й чесності. За сумлінну роботу йому виписували солідну на той час премію – 500 карбованців, з якої 150 крб. він віддавав людям, котрі також трудилися над заготовкою продуктів харчування на зиму й покращення показників. Де б він не працював завжди підходив до вирішення всіх питань з особливою принциповістю, справедливістю, повагою до підлеглих і колег. Не приймав брехунів і людей, котрі прагнули наживи…
Нині Степан Степанович полюбляє слухати новини по радіо, раніше дивився телевізор, читав пресу. Спілкувався з бойовими друзями-ветеранами, але, на жаль, тепер їх залишилося близько10 в Малині та близько двох десятків – у районі… Багато років дружив із колишнім редактором районки Євгеном Білорусом, котрий декілька років тому відійшов у засвіти…
Виростив Степан Степанович двох синів — Володю та Георгія. Має й онуків.
Щороку він просить сина Володимира на День Перемоги одягнути його «бойовий» піджак, на грудях якого виблискують до десятка орденів та медалей. Любить, коли до нього приходять у гості. Вітати ветерана приходить Малинський міський голова Олексій Шостак. А нещодавно міськрада внесла на розгляд малинчан питання про присвоєння Степану Степановичу звання «Почесний громадянин Малина». Своєю сумлінною працею й справедливим ставленням до людей сивочолий ветеран цього заслужив сповна.
— Пережив я чимало, побачив на своєму шляху багато різних людей, але головне, що мене хвилює зараз — якнайшвидше припинення війни на Сході України, де гинуть наші найкращі сини, доньки, батьки, онуки… Це неприпустимо й дуже боляче. Варто домовлятися політикам, а не затягувати штучно наших дітей у братовбивчу війну по самі вуха…
Богдан Лісовський.
На фото: ветеран Степан Степанович Трилінський.
Фото автора.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.