15-річна Анастасія ДЕМ’ЯНЧУК (на знімку) із Українки — інвалід по зору з дитинства. Ліве око у дівчини — «мертве», правим донедавна вона могла розпізнавати предмети на відстані до двох метрів…
— Настя народилась недоношеною, тому після пологів нас забрали у Житомир. Із незрозумілих причин, сталося нещастя, коли дитина опинилася на межі життя і смерті. Купували дуже дорогі препарати, які її врятували. Після цього нас доволі швидко виписали з реанімації, сказавши: з немовлям усе гаразд. До речі, в картці про той випадок — ні згадки, — розповідає мама дівчини Ірина Дмитрівна. — Перші декілька місяців нічого підозрілого в розвитку доньки не помічала. Та якось у неї піднялася висока температура, викликали швидку. Медик температуру збила, сказала чомусь: «оченята в дитини бігають не так, як треба». Звернулися до офтальмолога, виявилося: не від самісінького народження, але вже давно Настя фактично була незрячою. Лікар дивувалася, як медики в області могли не помітити хвороби й відпустити у такому стані. За порадою лікаря, мама вчасно забила на сполох, їм вдалося частково зберегти зір Насті.
Підтримувати його дозволяли щорічне лікування у санаторії на Тернопільщині. Правда, три роки тому перестали давати «чорнобильські» путівки в цей оздоровчий заклад, а лікування в інших санаторіях не давало позитивного результату. І нещодавно здоров’я дівчини вкрай погіршилося — упав тиск, було дуже зле, ледь не втратила свідомість. Причину цього не змогли одразу сказати навіть лікарі клініки «Новий зір».
Після численних обстежень висновок медиків шокував: змішаний ністагм, помутніння рогівки, ретинопатія немовлят четвертої стадії обох очей, а також гострий кератоконус правого ока. Звичайними словами, Насті потрібна термінова операція, для дівчини це останній шанс бачити правим оком — але не предмети, як раніше, а хоча би розпізнавати світло і ледь колір. Настя заспокоює рідних: у світі багато незрячих, котрі навчилися жити з тим, що мають, і вона теж змирилася із життям у темряві. Так, страшно, коли не знаєш, що навколо тебе, але ж вона не зовсім безпомічна.
Відчути світ на кінчиках пальців їй допомогли у Вишгородській школі-інтернаті для сліпих і слабозорих — там освоїла крапково-рельєфний шрифт Брайля, з допомогою якого може читати й писати. Влітку дівчина повертається у рідне село, де її дні схожі один на одного: прокинеться вранці, а тут уже й вечір. Але Настя знаходить втіху у тваринах — дуже любить котів, каже, позитивна енергетика домашніх улюбленців заспокоює її серце. Бо вона втомилася чути від лікарів чергові невтішні діагнози. Коли ж дізналася, що є шанс не втратити можливість бачити бодай світло, сприйняла це як диво. Однак на шляху до дива є перешкода: спершу потрібно пройти курс лікування, котрий дозволить витримати місцеву анестезією, без якої неможливе оперативне втручання. Часу, проте, обмаль — три місяці. А на операцію та медикаменти потрібно щонайменше 50 000 гривень. Серед доходів родини: пенсія Насті по інвалідності, допомога, яку вони з братом отримують як діти, котрі ростуть без батька, а ще невеликі кошти, які їхній мамі вдається отримати на неофіційних підробітках. Жінка використовує будь-яку можливість, аби зібрати гроші на лікування доньки, але розуміє: їм не обійтись без допомоги небайдужих. — У які тільки двері не стукала: і по селі просила, і в депутатів була, і навіть у відділ з питань звернень громадян апарату Верховної Ради ходила, — каже Ірина Дмитрівна. — Соромно просити у людей, але що зробиш: якщо доля дає шанс, його треба використати. Тому прошу небайдужих відгукнутися на нашу біду!
Реквізити для допомоги: картка ПриватБанку — 5168 7559 3279 5897 на ім’я Анастасії Петрівни Дем’янчук.
Читайте більше на Малинські новини
