Не можна сказати, що Малин (точніше Малинське городище) був археологічною Меккою. Проте, починаючи із 70-х років ХІХ століття, тут працювали археологічні експедиції під керівництвом В.М. Антоновича, П.М. Третьякова, М.П. Кучери, Б.А. Звіздецького, А.В. Петраускаса. Кожна з них виконувала свої функції і вирішувала визначені науково-пошукові завдання. Доволі своєрідна місія випала саме на експедицію під керівництвом Богдана Андроніковича Звіздецького у 1987 році. Завданням дослідження було не стільки підтвердження чи спростування результатів попередніх археологічних розкопок, скільки встановлення, хоча б, приблизної дати походження сучасного Малина…
Б.А. Звіздецький народився 14 жовтня 1958 року у с. Студинка Дубнівського району Рівненської області в учительській родині. Його біографія була, можна сказати, типовою для радянської молодої людини – навчання у середній школі, праця на виробництві і служба в армії. У 1979 році він вступив на історичний факультет Київського університету імені Т.Шевченка, де спеціалізувався саме на археології. Після закінчення університету прийшов працювати у відділ давньої руської археології Інституту археології АН УРСР. У 1986 році вступив до аспірантури в цій провідній науковій археологічній установи України. На час проведення розкопок у Малині він був молодим, амбіційним аспірантом, який мав визначену наукову мету – дослідження древлян. По суті, експедиція в Малині стала його першою серйозною самостійною роботою у просторі Древлянщини.
Основні обсяги роботи експедиції 1987 року зосереджувалися у південній прирічній частині городища, де був закладений розкоп розміром 4х10 м., орієнтований довгою віссю на лінії північ-південь. Результати дослідження переконливо засвідчували неодноразове перепланування городища. Як зазначав Б.А. Звіздецький, у зв’язку з цим найраніше культурні нашарування знаходять у перемішаному стані.
Однією із цікавих знахідок на глибині одного метра були залишки масивної печі, до якої прилягала овальна в плані припічна яма-заглиблення з похилим дном, що опускалася в материк на 0,5 м. нижче основи печі. У заповненні ями знайдено було значні фрагменти давньоруської кераміки ХІІ-ХІІІ ст., прясло з рожевого овруцького пірофіліту, а також велику кількість залізних шлаків. На думку дослідника ці залишки свідчили про наявність залізоплавильної майстерні.
В результаті проведених розкопок, Б.А. Звіздецький стверджував, що Малинське городище пережило три фази свого функціонування. На думку історика воно виникло у VIII столітті як укріплене поселення древлян. Поруч із ним, приблизно наприкінці ІХ ст. виникає неукріплене поселення. Політика й військове протистояння Коростеня та Києва призвело до загибелі цього осередку. Життя на території Малинського городища відновлюється у ХІІ-ХІІІ ст., але переривається в період монголо-татарської навали. У період пізнього середньовіччя поселення відновлює своє функціонування як один з невеликих замків Овруцької волості Київського повіту.
Проведені тридцять років тому археологічні дослідження Малинського городища Б.А. Звіздецьким дали всі підстави стверджувати, що сучасне місто Малин має не менш як 1100-літню історію. Разом з тим, у організаційному процесі здійснення розкопок до роботи залучалися безпосередньо малинчани, які проявляли інтерес до минувшини рідного краю. Зокрема, в цьому процесі (як час показав, що уже традиційно) активну участь взяли учні місцевого професійно-технічного училища. Тоді їх організовував викладач цього навчального закладу Петро Якович Коченко. Постійно з експедицією співпрацював і висвітлював її роботу на сторінках місцевої преси журналіст і краєзнавець Євген Іванович Грищенко. Потім уже довгі роки не переривався дружній зв'язок між ним та Б.А. Звіздецьким.
Після захисту дисертації у 1990 році Б.А. Звіздецький очолив Житомирську археологічну експедицію Інституту археології Національної академії наук України. Він проводив масштабні археологічні польові роботи з виявлення, фіксації та дослідження пам’яток на землях літописних древлян, зокрема у районах, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи і опинилися у зоні відчуження. Також ним розкопані великими площами ряд поселень древлянської доби – Гульськ, Новоград-Волинський (Звягель), Коростень. Першим у цьому ряду залишився у Богдана Андрониковича – Малин. Він завжди казав, що з Малина у нього в Древлянщині все почалося. По суті, Б.А. Звіздецький став фундатором сучасної української археології древлян. Проте йому так і не вдалося втілити всі свої замисли в життя. 16 вересня 2006 року перестало битися серце талановитого вітчизняного вченого-археолога. Проте, дослідження древлянської історії доволі успішно продовжують його колеги А.П. Томашевський та А.В. Петраускас. І тому можна сказати, що на сьогодні в Україні діє солідна археологічна школа, яка робить великий внесок не лише у розвиток археології древлян і сучасної України, а й має вплив на розуміння процесів розвитку давньої Європи.
Володимир Студінський
На знімку: Б.А.Звіздецький та Є.І Грищенко. Малинське городище.Серпень 1987 року (фото автора)
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.
